Патріотичне виховання

Патріотичне виховання дошкільнят, це не лише виховання любої до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, але виховання шанобливого ставлення до людини, результатів її праці, рідної землі, захисників Вітчизни, державної символіки, традицій держави, загальнонародних свят.

Виховання любові до Батьківщини – завдання надзвичайно складне, особливо коли мова йде про дітей дошкільного віку. Дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму.

До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать:

• формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста);

• формування духовно-моральних взаємин;

• формування любові до культурного спадку свого народу;

• виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;

• почуття власної гідності як представників свого народу;

• толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

З дитинства починається  виховання любові до Батьківщини.

Важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення до народознавства — вивчення культури, побуту, звичаїв рідного народу. Під Так, у своїй роботі з дітьми, я ознайомлюю їх із вітальними звертаннями, що були поширені у давнину:

час роботи з дітьми ознайомлюю їх з культурними і матеріальними цінностями родини і народу, пояснюю зв'язок людини з минулими і майбутніми поколіннями, виховую інтерес до родинних і народних традицій, адже у традиціях закладено норми поведінки, досвід, що склалися історично і передаються з покоління в покоління (шана старших, форми вітань, піклування про дітей, відзначення пам'ятних дат.);

 -Добрий день вашій хаті! Помагай – бо і нашим і вашим!

-Доброго здоров’я! Помагай-бо нашим!

-Добрий вечір вашій хаті!

-  І вам вечір добрий. Заходьте, сідайте, будьте ласкаві, у нашій хаті, на нашій лаві.

Прилучаючи дошкільнят  до народознавства, я намагаюсь дати більш цілісне уявлення про своєрідність українського народу. Знайомлю їх з традиціями, народною мудрістю, народною творчістю (пісні, казки, прислів'я, приказки, ігри, загадки тощо), під час спостережень і на заняттях :

- Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина.
– Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте.
– Весною калина білим цвітом квітує, а восени червоним.
– У лузі калина з квіточками, неначе мати з діточками.
-Нема цвіту білішого, як цвіт на калині, нема в світі ріднішого, як мати дитині.
-Без верби і калини нема України;

 Під час занять з малювання, аплікації чи ліпки розширюю уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис):

З вечора пригожого аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку.
Вишивала, дівчина, вишивала,
Чорну і червону нитку брала.
Я намагаюсь не просто збагачувати знання дітей, а прагну їх творчого засвоєння: залучаючи дітей до участі у народних святах і обрядах, ознайомлюючи з народними символами – оберегами на тематичних заняттях і розвагах(«Український ярмарок», «Хустина для господині»….).